Поліна Кулакова “Корсо”

18871171_1323793287702419_1570463045_n

Побачивши в інтернеті короткий опис цієї книги, відразу вирішив її замовити. Детективний трилер, та ще й про маніяка – ну як можна пройти повз таку новинку? Тож за два-три дні я уже тримав у руках свіжий примірник “Корсо“.

Відразу хочу сказати про стиль. Написано все дуже легкою, жвавою мовою. Абзац за абзацом, сторінка за сторінкою, текст “заходить” як вода у суху землю. Я не планував відразу приступати до читання, мав певні справи, та вирішивши просто трішки ознайомитися із текстом, незчувся, як прочитав сторінок тридцять.
Тепер по сюжету. Дія відбувається у місті Добролів. Оскільки у тексті зустрічається словосполучення “Добролівська область”, то легко зробити висновок, що це обласний центр. Але хотілось би трохи більше дізнатися про це місто, ну хоча б про його розміри. Так, приміром, я можу припустити, що у місті-мільйоннику можна “загубитися” на деякий час, щоб твоє повернення із заробітків мало хто помітив, але у такому обласному центрі як Ужгород, це, боюсь, просто неможливо.

Так ось. В Доброліві завівся маніяк, Садівник, який убиває молодих дівчат і садить квітки на місці їхніх поховань. Не сказав би, що ідея нова (Див. наприклад російський серіал “Метод”, 1 сезон, 4 серія. Там, щоправда, вбивця садив дерева.), але цікаво те, що все ж реалізована вона у наших, українських реаліях. Ну, і як водиться у романах цього жанру, дії Садівника починають зачіпати головну героїню – Єву, яка опиняється втягнута у вир подій, що загрожують життю не тільки її близьких (подрузі, колишньому хлопцю), але і їй самій. Та у цій всій ситуації вона не є цілком на самоті: їй допомагають хлопчик із надприродними здібностями Максим, чесний працівник поліції Володимир, та пес породи кане-корсо, на честь якого і названо роман.

І хоч книга написана добре, як я вже зазначав, але у ній бракує більш продуманого опису маніяка. Так, наприклад, малоймовірним видається те, що у вбивств Садівника не було сексуального підтексту. Звісно, існували серійні вбивці, які вбивали просто заради задоволення (ті ж дніпропетровські маніяки), але це явно не той типаж. Садівник надто гуманний зі своїми жертвами, якщо такий прикметник взагалі може бути застосований до маніяка. У описі його дій не вистачає жорстокості, притаманної справжнім серійним убивцям, таким як Чикатило, Банді тощо.

Також не до кінця зрозумілою є його мотивація. Чому він став таким? Якщо трохи спрощено, то у багатьох серійних вбивць дуже схожі історії. Схема приблизно така: нещасливе дитинство (насильство в сім’ї, іноді сексуальне, насмішки в школі), якісь вроджені або набуті хвороби (часто це енурез або щось подібне), жорстокість до тварин, якась подія, що веде до остаточного зламу (у Анатолія Сливко це була аварія, свідком якої він став; у Сергія Головкіна – жорстоке побиття молодшими хлопцями і т.д.) і – вуаля! Маємо серійного вбивцю. У Садівника ж ця схема недостатньо прописана, хоч і є посилання на нещасливе дитинство та психлікарню. Закономірно постає питання, чому ж інший персонаж книги із дещо схожою біографією (ну хіба без психлікарні), не стає маніяком? Тож таки є щось, що робить одну людину маніяком, а іншу пристойним членом суспільства? Якщо так, то що ж це таке? Сподіваюся, що на ці та інші питання ми отримаємо відповіді у наступних романах Поліни. Маю надію, що ця книга далеко не остання у її доробку.

Корсо” ж закінчується добре, можна сказати “хеппі-ендом“. Це легкий трилер, який можна прочитати за вихідні.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s